wrapper

Понедельник, 13 февраля 2017 16:17

Інтерв'ю з бездомним... псом

Оцените материал
(1 Голосовать)

Луцька журналіст та волонтерка Ната Толмачова виклала на своїй сторінці "Інтерв'ю з бездомним... псом" - історію, яка дуже чітко показує  нелегке життя безпритульних  та закликала ставитися до братів наших менших добріше.

"Рудий пес поспішає по своїх ранкових справах. Знаю його добре – пересікаємось на районі майже щодня. Невисокий, міцний, коротколапий, спокійний і впевнений у своїй силі та владі, зайвий раз не гавкне, але й на неприємності не наривається. По дорозі на зупинку хочу задати йому кілька питань про його непросте собаче життя.

- Так. І вам здрастує. Нє. Зайнятий. Нема часу на ваші інтерв?ю.

- Дамочка, ви за мною вже десять хвилин бігаєте! Не треба мені фото! Я лишній раз ніде світитись не хочу! А шоб вам тільки чорні коти дорогу перебігали!..

- Ну добре, вговорили, пару слів скажу. Так як по-вашому, то я смотрящій на районі. Тільки в хорошому сенсі цього слова. І ваш двір добре знаю, нормальний двір , смітники акуратні, їжу часто біля них залишають. Раз вже така мова зайшла, то передайте, хай поменше кульків целофанових туди кладуть, а побільше нормальної їжі. А цвілий хліб ворони їдять – в смітник його не кидайте.

- … а ну да, шо я, як смотрящій, роблю?.. Та роботи багато.. то якихось дітей малих підкинуть: котенят, цуценят, то мушу їх в якісь підвали прилаштовувати, холодно зараз, замерзнуть же.. Добре, як яка людина совісна підбере собі, то мені вже одним клопотом менше.. То буває, що чужі пси забігають - непорядок. Мушу їх гнати, бо нашо мені ті розборки? Потім знов думай, як ті рани зализувати – в вєтєрінарку ж нас не візьмуть, дворових-то… Молодих своїх багато, вчу їх як від гицелів ховатись… Ех, скільки наших полягло від них.. за кілометри чую той запах страшний..

- Шо? Чи мав колись хату? Господарів? Дамочка, кота вам в печінку, я вас прошу, подивіться на мене: я схожий на домашнього? Скільки себе пам?ятаю, мусив битись за якісь об?їдки чи кусень черствого хліба…

- Чи хотів би, шоб мене забрали до хати? А я хіба знаю як то воно? І шоб я там на цепу сидів би? Гавкав на всіх? Та я тут, на волі, лишнього не гавкаю - поважний же пес… а як би воно там було? Тепло? А пайка яка? Три рази в день? Та ви шо, котенят вам під двері, такого не буває! Нє.. не знаю.. може воно й добре було б.. але кому я такий треба? Побитий та невчений, ще й непородистий..

- Хоча бачив я ваших породистих, як їх викидали… нічого не вміють, до життя непристосовані, хліба сухого їсти не хочуть, голубів ганяти не вміють… Одна морока з ними..

- Ну все, побіг я, бачите, вже он руда з проблємами прийшла… Треба знов шось рішати… Але, дамочка, ви якшо шо, то кажіть… ну враз хтось найдеться, кому треба нормального мужика біля хати… ну і їсти виносьте до смітників, не забувайте. Все, побіг я. Досвідання вам, гав, тобто…" - пише Ната Толмачова.

"Мені прикро і боляче, що на вулицях міста стільки бродячих тварин. І шкода, що наш притулок, на який вбахкані шалені кошти, не виконує своїх функцій. Я ніяким чином не закликаю до збільшення популяції бездомних тварин. Але раз вони вже живуть поряд з нами – давайте будемо до них добрішими. Вони не винні, що люди такі жорстокі та безвідповідальні. Добре слово і трохи їжі можуть врятувати їхнє собаче-котяче життя. А вам – плюс до карми" - додала Наталка.

Авторка посту зазначила, що її герой не хотів фотографуватись, тож Наталі прийшлося ганятися за ним по всій алейці. 

Прочитано 279 раз

Про нас

Ми – команда проекту «Україна небайдужа» - волонтери та журналісти. Ми робимо цей проект без спонсорів та без політиків. Наша мета – зробити небайдужість державною політикою) Ми захищаємо та підтримуємо тих, хто в цьому потребує – хворих та слабких. Ми розповідаємо про сильних, які роблять добрі та корисні справи, не сподіваючись на підтримку влади. Наша країна має бути затишною та доброю для людей. І робити її такою мусить не влада, не політики, а ми – небайдужі громадяни.